Спалення Юди та повішення оселедця: передвеликодні традиції поляків

Напередодні великоднього посту полякам посипали голову попелом, в середині посту вони співали на полях, а вкінці спалювали опудало Юди та вішали оселедця.

Оскільки Великдень є найважливішим святом християн, то й недивно, що з ним пов’язана величезна кількість урочистостей та звичаїв.

Поляки, які вважаються однією з найбільш релігійних націй Європи, не є винятком, а тому мають багато передпасхальних і пасхальних традицій. Частину з них практикують досі, деякі забули або провадять тільки в окремих містах чи селах країни.

Цікаво, що багато польських великодніх звичаїв походять від язичницьких вірувань, які перетворили на християнські.

Попілець

Цикл пасхальних свят починається з Великого посту. Проте у Польщі все розпочиналося з Попільця чи Попільної середи. Саме в цей день напередодні посту священик посипав попелом голови віруючих у костелі. Якщо хтось був немічним і не міг відвідати храм, то ксьондз ішов до нього додому, щоб виконати цей обряд.

Попіл був символом смирення та покаяння, які потрібно було зберегти протягом усього посту. Проте молодь відзначала Попілець по-своєму: хлопці кидали дівчатам під ноги глечики з попелом, а молодицям, які не встигли одружитися до посту, "сипали" кпини та насмішки.

Свою традицію відзначення Попільця мала Мазовія, де символічно спалювали опудало музиканта. Перед тим його возили на прикрашеній тачці.

Śródpoście – середина посту закликає весну

Наступним передпасхальним звичаєм поляків було відзначення середини посту (śródpoście). День припадав на четверту неділю Великого посту. У Середньовіччі тоді можна було не постити, тому під час літургії виконували веселі пісні під музику.

В цей день діти вибігали на поля і грали там на музичних інструментах. Такий обряд мав відігнати зиму і запросити весну, щоб на сам Великдень усе квітло.

Пальмова неділя

Після цього поляки чекали Великого тижня, який стартував з Пальмової неділі. Саме вона знаменувала початок активних приготувань до Пасхи, а отже наявність величезної кількості обрядів.

Раніше в Польщі Пальмову неділю називали квітною чи вербною. В цей день поляки йдуть до костелу, щоб посвятити вербові гілки. 

Зараз їх частіше всього купують уже прикрашеними. Проте колись поляки самі вигадували і робили прикраси з листя малини, порічок, стрічок чи, навіть, цигаркового паперу. 

Освячені гілки верби тут досі сприймають захистом від нещасть. Раніше їх обов’язково ставили у горщик з квітами чи за образ як оберіг. А ще під поріг, щоб не хворіли мешканці дому, чи під стріху, щоб гілка оберігала від грому й блискавок.

Вербу ставили й у першу зорану скибу, вірячи, що це охоронить урожай від граду. Наприклад, колись жителі Сілезії робили хрести з висвячених на Пальмову неділю гілок. У Страсний Четвер їх виносили і ставили на полі, щоб уберегти врожай від повеней, граду та шкідників. Вірили, що під час цього обряду потрібно мовчати, тоді урожай був хорошим.

Крім того, деякі поляки були переконані, що треба з’їсти хоча б одну китицю освяченої верби, адже це принесе здоров’я (горлу, голові, животу) та багатство. Це, до слова, досі практикують у Ловицькій землі.

До того ж, вербовим гіллям били членів родини і, навіть, домашніх та свійських тварин. На Підляшші при цьому говорили: “Не я б’ю. Верба б’є”, вірячи, що це принесе здоров’я.

Пухероки

Малопольща має свою окрему традицію на Пальмову неділю. У деяких селах цього регіону хлопці шкільного віку розмальовують свої обличчя чорним кольором, одягають кожухи та конусоподібні ковпаки.

Вони співають смішні пісеньки чи оголошують веселі промови і за це отримують подарунки.

Такий звичай називається пухероки (pucheroki) і походить від латинського слова “puer”, тобто хлопець. Започаткували його краківські студенти, які на Пальмову неділю виголошували жартівливі промови в костелі. З часом їм це заборонили, проте традиція поширилася на довколишні села. 

Топлення Юди

Деякі польські села зберегли обряд “Топлення Юди”. Проходить він у середу, напередодні Пасхи, і його пов’язують з поганською традицією топлення Мажени. Таким чином поляки-язичники проганяли зиму і прикликали весну.

Для обряду “Топлення Юди” створюють його опудало з соломи і старого одягу. Раніше його вішали на костелі, проте пізніше це почали робити на дереві чи стовпі. 

Після цього опудало вдягають у ланцюги і волочать по всіх околицях. В цей час люди довкола б’ють його палицями.

Закінчується дійство біля річки, куди кидають опудало, або його спалюють.

Вішання оселедця та закопування жура

Колись поляки строго дотримувалися сорокаденного великоднього посту. Часто вони не їли не тільки м’ясо, а й молочні продукти і цукор. Тому під кінець посту в деяких регіонах Польщі, як от на Куявах, прощалися з пісними стравами. 

Зокрема, у Страсну П’ятницю під пісні з хати виносили вирізьбленого з дерева чи зробленого з цупкого паперу оселедця. Його вішали чи прибивали на вербу.

Подібну церемонію проводили й над журом, який був головною стравою пісного столу поляків. Під час обряду горщик з журом закопували в землю або просто виливали.

Такий звичай був своєрідною карою оселедцю та журу за те, що вони аж на шість тижнів "вигнали" з меню м'ясо.

Саме після цього польські господині починали готувати святкові великодні страви.

Вистава-містерія та турки-вартові Гробу Господнього

Має свої традиції в Польщі й Страсна П’ятниця. Зокрема, у Кальварії-Зебжидовській досі проводять виставу-містерію Страстей Христових під опікою монахів-бернардинців. Ролі деяких персонажів виконують мешканці навколишніх сіл.

Ще з XVІІ століття у Страсну П’ятницю в польських костелах при Гробі Господньому стояла варта. Ними могли бути як справжні солдати, так і переодягнені жителі.

В деяких частинах Польщі, наприклад біля Жешува, сторожі одягалися в екзотичні тюрбани чи мали криві турецькі шаблі. Їх називали турками. 

Існує переказ, що пов’язано це з Віденською битвою 1683 року. Воїни поверталися з неї якраз напередодні Великодня 1684 року і були одягнені в турецькі строї, які здобули в бою. Вояки відразу ж пішли до костелу, щоб подякувати за перемогу, і стали охороняти виставлений Гріб Господній.

Зараз, на жаль, більшість цих звичаїв та обрядів стали екзотикою. І якщо й збереглися, то їх треба добре пошукати в окремих польських селах.